КОЛИСКОВА ХРИСТОВІ
***
Сталося це у 1986 році в будинку престарілих, де я тоді працювала терапевтом. Жила тоді там на третьому поверсі одна старенька бабуся… Що таке – «на третьому поверсі», для вас, звичайно, незрозуміло? – Хіба це так важливо, на якому поверсі живе людина… Та ось для співробітників цього будинку престарілих, а особливо – для його мешканців, слова «третій поверх» мали цілком певне, зловісне значення. На третьому поверсі було два відділення: одне – для тих, хто вже лежав, для вмираючих хворих, інше – для хворих з психічними порушеннями. Вхід на третій поверх замикався на ключ. Тому навіть не кожен працівник будинку престарілих міг туди потрапити. Про інших хворих або родичів і говорити нічого. Якщо людина з тієї чи іншої причини потрапляла на третій поверх, вона немовби вже зникала зі світу живих. Навіть якщо і продовжувала ще існувати десь там, за закритими дверима третього поверху…
Так ось, на цьому самому третьому поверсі жила бабуся на прізвище Макаренко. На жаль, я забула, як її звали. Чи то Євдокією, чи то Параскевою. Зате добре пам’ятаю прізвисько, яким її позаочі називали всі співробітники – бандерівка.
У наш будинок престарілих її привезли з якогось віддаленого лісопункту. Однак родом вона була не з наших, північних місць, а з України. Із рідних у неї не було нікого. А бандерівкою прозвали її ось з якої причини. Коли бачила кого-небудь у білому халаті, – одразу злякано, благально лепетала:
– Я вкраїнка. Я не бандерівка, ні, я вкраїнка… Рятуйте… Я працювати можу. Корову доїти можу, шити можу, прати можу… Рятуйте…
Для неї не існувало сьогодення. Залишалося лише страшне минуле, про яке можна було тільки здогадуватися, в якому вона жила й понині. Вона постійно прагнула кудись втекти, сховатися. Тому її й поселили на третьому поверсі. Втім, коли через недогляд медперсоналу двері на третій поверх виявлялися незамкненими, вона тікала і звідти. Всі її втечі закінчувалися одним і тим же: її ловили десь у закутку під сходами, чи в парку біля будинку, або навіть у сусідньому селищі і повертали назад, на третій поверх. Під замок.
Її захворювання здавалося невиліковним. І не було жодної надії, що розум будь-коли повернеться до неї.
Імпровізований концерт
У 1986 році, через кілька днів після новорічного свята, а саме 7 січня, мешканці будинку престарілих влаштували у фойє другого поверху, біля бібліотеки, імпровізований концерт. І зараз сцена ця стоїть перед моїми очима. У холі зібралося десь зо п’ятнадцять-двадцять дідусів та бабусь. Хто влаштувався в кріслах, хто на відкидних сидіннях, ті ж, кому не вистачило місць, стояли, тримаючись за спинки крісел або опершись на підвіконня. У кріслі з протертою зеленою оббивкою сидів сивий худорлявий дідусь з орденськими планками на піджаку і старечими, вже неслухняними пальцями грав на старенькій гармошці із дзвіночком та кольоровим хутром щось веселе, танцювальне. Тим, хто потрапляв на проживання в будинок престарілих дозволялося взяти з собою найнеобхідніше і найцінніше з речей. Хто віз подушки, хто – пропахле нафталіном ганчірря із заповітної скрині. А цей ось старий привіз із собою гармошку…
Біля старого – згорблена бабуся у кольоровій хустині, з-під якої вибивалися пасма сивого волосся, опершись руками в боки, притупувала ногами в повстяних бурках. Напевно, здавалося бідоласі, що їй знову шістнадцять. І що мчить вона у вихровому танці. А за нею летить, маючись за вітром, її густа темно-русява коса…
І раптом звідкілясь з’явилася та бабуся – бандерівка – з третього поверху. Мабуть, тамтешні медсестри й санітарки все ще продовжували святкувати Новий рік і тому залишили двері незамкненими… Коли старий закінчив грати, вона підійшла до присутніх і сказала, що хоче «заспівати. Тому що сьогодні Різдво Христове». І, не чекаючи відповіді, заспівала деренчливим, старечим, але чистим голоском якусь пісеньку.
Зараз я знаю, що це була не пісенька, а українська різдвяна колядка. Зазвичай колядки веселі. А та колядка, яку співала бабуся, була сумною. Мабуть, навіть трагічною. Це була колискова Богонемовляті Христу «Спи, Ісусе, спи…» І в ній Немовля Христос називався і Маленьким, і Лелійком, і навіть Серденьком, – коротше, усіма тими ласкавими словами, якими темпераментні українці називають тих, кого люблять більш за все на світі.
Мені відразу запам’яталося декілька рядків з цієї колядки. Правда, цілком можливо, що я не зовсім правильно їх зрозуміла, бо я не знаю української мови. Але, якщо перекласти їх російською, то зміст їхній, напевно, буде таким:
Не пытай, что вскоре будет —
Крест Тебе готовят люди…
Страшно, чи не так? Адже ось Він, цей беззахисний Малюк, це Лелійко, це Серденько, лежачи в яслах, посміхається і довірливо простягає ручки до Діви Марії, Йосифа і до всіх, кого бачить перед Собою. А злі люди вже шукають Його душі, готують Йому, безневинному, страшну, хресну смерть…
Колядка була досить довгою. Але дивно – ніхто не припинив співання старенької. Всі мовчки стояли і слухали. Навіть ті, у кого в кімнаті на стіні або на підвіконні красувалася листівка чи газетна вирізка з портретом Леніна… Навіть ми, медики, які забули у цю мить про пройдений нами колись предмет під назвою «науковий атеїзм»…
Старенька доспівала колядку, а потім мовчки, не кажучи нікому ані слова, вклонилася усім у пояс і повільно пішла до сходів, що ведуть на третій поверх…
Гуляння якось відразу припинилося. Всі розійшлися, думаючи кожен про щось своє.
В той день було Різдво Христове
Настали вихідні. Приїхавши в понеділок на роботу, я дізналася, що та бабуся з третього поверху померла ввечері у суботу. Заспівана нею за два дні до смерті колядка стала, так би мовити, її лебединою піснею. Але дивна річ. Ця жінка була, як кажемо ми, медики, «дезорієнтована в часі та в просторі». Вона жила страшними спогадами свого минулого. Проте того дня вона вела себе не як хвора, а як здорова. І сама, з доброї волі, повернулася на свій третій поверх, щоб померти там. І, найголовніше, в той день було Різдво Христове.
Тут мені згадується один вірш, який ми колись проходили в школі. Навіть вчили напам’ять. Це вірш Некрасова про пророка, якого Бог послав, щоб «рабам земли напомнить о Христе». Думаю, що Господь на короткий час повернув розум цій бабусі із третього поверху, щоб вона нагадала нам, божевільним «рабам землі» і гріха, які вже й Бога забули, про найголовніше. Про те, що цього дня «нас ради і нашого спасіння» народився Спаситель світу – Христос.
Черниця Євфимія (Пащенко)
З книги «Храм неразрушимый», видавництва Стрітенського монастиря
Тут посилання на оригінал російською
http://www.pravoslavie.ru/jurnal/42157.htm
Спи, Ісусе, спи
Лемківська колядка
Спи, Ісусе, спи,
Очка затули,
(2) Я тебе му колихати,
Пісеньками присипляти,
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи.
Спи, Ісусе, спи,
Рученьки зложи,
(2) Не питай, що колись буде,
Що збудують Ти хрест люди,
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи.
Спи, Ісусе, спи,
А серце втвори,
(2) Хай при ньому спочиваю
Ту на земли і там в раю
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи.
Інший варіант колядки
Спи, Ісусе, спи, спатоньки ходи.
Я Тебе му колисати,
Пісеньками присипляти:
Люлі,серденько, люлі! (2)
Спи, Лелійко, спи, головку склони.
Ту на рученьки Марії,
Бач, Вона Тебе леліє:
Люлі, серденько, люлі! (2)
Спи, Убогий, спи, рученьки зложи,
Йосифа ще не видати,
Несе хлібця Тобі дати:
Люлі, серденько, люлі! (2)
Спи, Терпінє, спи, очка зажмури,
Не питай, що колись буде,
Що зготовлять Ти хрест люди:
Люлі, серденько, люлі! (2)
Спи, Ісусе, спи, а Серце втвори,
Най при Ньому спочиваю
Тут на земли і там в раю:
Люлі, серденько, люлі! (2)
Тут ноти:
http://kolyadki.org.ua/notes/spi-isuse-spi.jpg
Тут файл mp3:
http://sevama.at.ua/load/0-0-0-51-20
При передруку обов’язковим є посилання на http://fulgor.ce-ya.com/
Leave a Comment