Джерело з Синоду УПЦ (МП): Наші архієреї не віддадуть самостійності
Від редакції Церква.info: Текст подано з незначними технічними виправленнями та ремарками.
Коли Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнійшого Володимира минулого року забрали до лікарні і він втрапив в реанімацію, то не лише клір, але й православна паства просто завмерли в тривозі…
Свого часу митрополита Володимира Москва прислала, як духовну альтернативу УПЦ КП. Але справжня аскетичність монаха, освіченість богослова, духовна зрілість та українське коріння Володимира мали зворотній від очікуваного Москвою ефект. Через двадцять років після свого повернення до Києва, втримуючи Церкву в єдності, досягнувши її прекрасного розквіту, Володимир, не озвучуючи ідеї помісності, фактично став її носієм. Церква ставала українською, а її Московська юрисдикція ставала дедалі, скажімо так, символічнішою.
Чи знала про це Москва? Знала. Але покійний патріарх РПЦ Святійший Алексій не втручався в справи Української Церкви. А російська влада мовчала. Бо жодна дискредитація проти Володимира не могла спрацювати тут з однієї причин. На нього нічого нема: ані у Москви, ані у спецслужб.
Ми не думаємо, що Блаженнійший Володимир має зустрічі із предстоятелем УПЦ КП Філаретом. Хоча представники обох Православних Церков мають такі контакти. Але, безумовно, це його заслуга в тому, що священство Української Православної Церкви принаймні у «головах» бачить свою єдність із священством УПЦ КП та УАПЦ. Це завдяки його зусиллям з української преси та проповідей священства зник дискурс «ненависних розкольників», а в колі вищого церковного керівництва склалося здорове проукраїнське крило. Якщо преса будує ідеологему «один народ – одна Церква», то Блаженнійший відстоює її молитвою.
Але говорити про самостійність Церкви неможливо. Держава не стає сильнішою. Москва будує Радянський чи Євразійський союз і Українська Церква не може це не відчувати.
Саме тому і паства, і священики нервово реагують на інформацію про хвороби Блаженнійшого. Це не лише страх втратити Пастиря, – це усвідомлення, що Україна не готова втратити людину, яка так міцно тримає Церкву. Але, судячи з численних публікацій у ЗМІ, «кадрове» питання заволоділо умами вищих церковних чинів. Про це ми розпитуємо в одного із членів Синоду УПЦ, який погодився поговорити із нами на умовах анонімності.
«Митрополит Володимир зараз іде на поправку, і тому наші тривоги відсунулися. Бо саме він є тою особою, яка тримає в рівновазі як Схід, так і Захід.
Серед осіб, яких преса називала серед його наступників, – Одеський митрополит Агафангел. Але його прихід майже нереальний, тому що він є представником різко проросійських сил. І взагалі він є, як кажуть католики, не папабельний (терміном «папАбіле» неофіційно називають кардиналів, які з найбільшою вірогідністю можуть бути обраними Римським папою – Церква.infо).
Агафангел може бути певним рупором чи бульдозером, який розчищатиме дорогу комусь. Тому в самій Церкві серйозно його кандидатуру ніхто не розглядає. Хто може бути? Говорять про Іларіона Донецького, владику Павла (намісника Лаври), владику Буковинського Онуфрія. Це перший ешелон.
До другого ешелону належить владика Митрофан (керуючий справами УПЦ МП – Церква.info). Він начебто такий непомітний, але він рівний. Хочу наголосити, що у жодного з владик нема контрольного пакету голосів. Наразі всі рівні.
От коли обирали Патріарха Кирила, то цей вибір був прогнозований з багатьох причин.
Москва пробуватиме впливати на вибір Української Церкви, але все-таки все вирішуватиметься тут, бо Москва зараз не має таких важелів впливу, як мала раніше. Наші архієреї звикли до самостійності, яка є зараз, і вони не віддадуть цю самостійність. І вороття назад немає. Тому, гадаю, може виплинути якась нова кандидатура, яка буде компромісним варіантом.
Зараз узагалі не можна говорити про якусь одну кандидатуру, бо ситуація весь час міняється. Наприклад, рік тому була одна кандидатура, кілька місяців – інша, зараз узагалі нема.
З людської точки зору, такі речі можна зрозуміти, коли керівник держави чи якоїсь організації знаходиться у важкому стані й здоров’я його таке, що виникають очікування близької смерті, тоді не в однієї людини виникає питання, а що буде далі?
Тому в Московському Патріархаті виникають такі питання і навіть певні дії, особливо тих, хто турбується, переймається цією ситуацією, аби спрямувати розвиток подій в прийнятний для себе напрямок».
Оскільки наш співрозмовник відмовився коментувати якості претендентів, ми попросили це зробити єпископа УПЦ КП Євстратія (Зорю). Він уважно спостерігає за подіями в Церкві-сестрі та з величезною повагою ставиться до Предстоятеля УПЦ МП.
– На вибір наступника Володимира впливатимуть три основні фактори.
Перший – настрої серед єпископату Української Церкви, який власне й звершуватиме вибір, тому що за Статутом вибір Митрополита здійснює Архієрейський собор Української Православної Церкви Московського Патріархату.
Другий чинник – Московський патріарх. Тому що за тим же Статутом, йому належить право благословення новообраного митрополита. Тобто він має право підтримати цю кандидатуру чи не підтримати – це з формальної точки зору. Фактично, безперечно, Московська патріархія діє і діятиме, аби ще на стадії вибору вплинути таким чином, щоби був обраний такий кандидат, який би з її точки зору був прийнятний.
Третя сила, яка впливатиме на цю подію, – це, безперечно, український державний чинник. Бо УПЦ Московського Патріархату є великою Церквою, однією з впливових Церков у суспільстві, яка є тісно пов’язана з певними політичними колами, представниками влади. Тому для них теж, як для вірних цієї Церкви, буде не байдуже, хто обиратиметься її Предстоятелем.
Тому можна передбачати, що будуть також певні дії з політичного боку, аби підтримати якусь кандидатуру. Чи навпаки – протидіяти впливам Москви, аби був обраний все-таки кандидат тут в Україні, а не був призначений хтось з Москви. Особливо це актуально на тлі досить непростих відносин української влади з Кремлем.
У зв’язку з питанням наступництва називаються імена деяких архієреїв. Вже багато років називаються, тому що здоров’я митрополита різко погіршилося минулого року, але насправді воно було не найкраще досить багато років. Відповідно, розмірковування на тему, хто може стати його наступником, тривають не один рік.
Серед основних претендентів найчастіше називають імена митрополита Одеського Агафангела, митрополита Донецького Іларіона, також є кандидатура митрополита Буковинського Онуфрія. Гадаю, може ще й виникнути кандидатура намісника Лаври митрополита Павла.
– Яка найбільш прийнятна кандидатура?
– Важко сказати… Митрополит Агафангел і в світському середовищі відомий своєю одіозною позицією щодо України, українців як нації. Саме йому належать слова, що Львів – це наша Чечня. Він благословляв встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі. Тій, яка відома своїм розгульним способом життя, яка остаточно закабалила Україну й Церкву. Проти саме цієї діяльності виступав митрополит Арсеній (Мацієвич) Ростовський, за що й поплатився своєю свободою і життям. До речі, Російською Церквою був канонізований як сповідник віри…
Митрополит Агафангел давно виявляє себе як російський шовініст. Така людина навряд чи може очолити Українську Церкву. Тим більше, в церковному середовищі його діяльність викликає неоднозначну реакцію. Але так як він є найстаршим за рукоположенням серед єпископів УПЦ після митрополита Володимира, то під час хвороби митрополита Володимира за Статутом у нього є певна перевага перед іншими кандидатами. Бо він має право очолювати засідання Священного Синоду. А в разі смерті чи відставки глави Церкви Синод обирає тимчасового керівника.
Другим кандидатом є Донецький митрополит Іларіон. На відміну від Агафангела, він є українцем за своєю національністю, – бо Агафангел є етнічний росіянин. Більше того, Іларіон – галичанин, родом з Львівщини. Але він досить давно перебуває в Донецьку як архієрей і має тісні зв’язки з місцевим керівництвом ще з тих давніх часів. І, можливо, на ці зв’язки він і розраховує у своїх планах на очолення.
Наскільки він має підтримку в самій Церкві – важко сказати. Але я не думаю, що його підтримка є такою, яка б давала можливість упевнено говорити, що він буде обраний.
Тим більше, наскільки відомо, патріарх Кирил не довіряє йому, як кандидату в митрополити, на тій підставі, чи, бува, не зміняться його погляди, коли він перебереться в Київ. Як це відбулося з митрополитом Володимиром – він же теж спочатку був якби ставлеником Москви, але в останні роки його все більше й більше звинувачують в тому, що він є прихильник церковної незалежності.
Є ще кандидатура митрополита Онуфрія з Буковини. Він є людиною, яка своє церковне зростання пройшла в Москві і вважається проросійським консерватором. Разом з тим, у публічних скандалах, як, наприклад, митрополит Агафангел з його шовіністичними висловами, не замішаний. Підстав підозрювати його в нелояльності до Москви теж нема, тому така кандидатура могла би бути компромісом між Москвою і Україною.
Ще є кандидатура митрополита Павла. Про неї говорять у зв’язку з тим, що він перебуває в Лаврі як її намісник. Він досить тісно знайомий з керівництвом держави в силу свого становища в Лаврі. Проте з його іменем пов’язаний не один медіа-скандал.
Але якщо підсумувати, то якогось явного кандидата, про якого можна було з упевненістю сказати, що він справді зможе знайти компроміс, немає.
Називають ще кандидатуру секретаря митрополита Володимира архієпископа Олександра (Драбинка). Але це швидше домисли, бо владиці Олександру лише 35 років. І це не дозволяє йому кандидувати на таку посаду. Проте він має значний вплив в УПЦ (МП), до його думки багато хто прислуховується, тому його підтримка може відіграти досить суттєву роль.
Наскільки відомо, навесні минулого року існував план прислати когось з Москви. Була думка в Московській патріархії на заміну престарілому митрополиту Харківському Никодиму, який у травні відзначав 90-річчя, а восени помер, прислати на Харківську кафедру митрополита Іларіона (Алфєєва), який є керівником духовної дипломатії РПЦ і одним з найближчих помічників патріарха Кирила. Та коли інформацію оприлюднили, від цього відмовилися. Щоправда, не остаточно, ніскільки відомо.
Але реалізувати такий план буде складно, з кількох причин… Враховуючи те, що відносини між Україною і Росією є напруженими, враховуючи те, що в самому єпископаті УПЦ багато-хто не є прихильником такої ідеї і хотів би, щоб митрополит обирався в Україні, а не був присланий з Москви – тому реалізувати такий задум практично неможливо. Бо той, хто колись після митрополита Володимира має очолювати УПЦ МП, має бути людиною більш тісно пов’язаною з Україною, ніж митрополит Іларіон (Алфєєв).
Наш співрозмовник з УПЦ (МП) також підтверджує версію єпископа Євстратія (Зорі) про неможливість втрапити на престол Предстоятеля УПЦ московського пришельця.
– Ставленик з Москви, швидше за все, виключений, – стверджує він. – Хоча владика Іларіон (Алфєєв) загалом був би непоганою кандидатурою, бо він людина освічена, європейського виховання і він в Україні був би таким собі аналогом Главі УГКЦ Святославові (Шевчуку). Але владика Іларіон на посаді глави УПЦ – фантастика.
І взагалі не відчутно, аби Москва працювала сьогодні в цьому напрямку, бо там своїх багато проблем, зокрема Болотна площа. У них, як видається зараз, немає чіткої кандидатури, вони просто стежать за тим, що відбувається в Києві.
Яскравий приклад того, що ніхто не може бути присланий з Москви, – патріарх Кирил…
На жаль, чи на щастя, якщо ми поглянемо на останні візити патріарха Кирила в Україну, ми побачимо, що він стає чужою особою для України. У той час, коли митрополит Володимир є дуже рідною особою. Згадаймо приїзд до Рівного… Патріарх Кирил злякався поїхати туди через протести, а Блаженнійший Володимир поїхав, не боявся. І йому ніхто не кричав «Геть московського попа!», хоча він якби теж відноситься до МП.
Хочемо, аби все-таки в УПЦ був духовний батько такий, як митрополит Володимир, а не бізнесмен, реформатор… Тобто наші архієреї дуже бояться повторення російського сценарію. Бо в самій Росії зараз ловляться за голову і не знають, що робити з патріархом Кирилом.
Звісно, не виключаємо, що будуть консультації з керівництвом держави, але все одно останнє слово буде за Синодом. Це все-таки Україна і всім треба розуміти, що Україна – таки не Росія, і тут дуже важко дати тупу вказівку».
* * *
26 січня має відбутися чергове засідання Священного Синоду УПЦ МП. З різних джерел шириться інформація, що одного з членів Синоду можуть призначити тимчасово виконуючим обов’язки аж до одужання чинного глави Церкви митрополита Володимира.
Російський політолог Андрій Окара стверджує, що той, кого найчастіше називають реальним кандидатом на цю посаду, – митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел – може спричинити розкол у Церкві.
І причиною розколу, вважає Окара, може стати особиста позиція Агафангела.
«Причому принциповим буде навіть не його москвофільство або українофобія, а саме його розуміння ролі Церкви у сучасному світі. Для Агафангела характерне те розуміння Церкви, яке поширене в оточенні Московського патріарха Кирила і яке пов’язане з концепцією «політичного православ’я». У цій концепції земна Церква є не частиною громадянського суспільства, а частиною державної машини. І Церква, замість того, щоби бути заступницею перед жорстокою поліцейською державою за всіх принижених і ображених, чого від неї зараз і чекає суспільство, зосередилася на питанні про легітимізацію верховної влади. Багато ідеологів Церкви зайняті апологетикою президентської влади та існуючого порядку речей – перш за все, нинішньої політичної системи», – пояснює експерт.
«Таке розуміння Церкви в сучасній Україні, навіть у середовищі УПЦ МП, є все менш актуальним. А в альтернативних конфесіях в Україні воно взагалі маргінальне і зустрічається досить рідко. Примітно, що Агафангела не розглядають як пріоритетного або високорейтингового кандидата в наступні Предстоятелі Церкви. Агафангел – це дуже жорстка крайність, а крайність – це завжди розкол.
Але обрання Агафангела тимчасовим в.о. – це позиція, яка дасть можливість йому просунути на ключові позиції своїх людей і однодумців.
Зрозуміло, в цьому випадку неочевидно – чи буде ця «партія», у разі свого домінування, займатися скасуванням автономії УПЦ в складі РПЦ і просуванням концепції «руского міра». З приводу останнього варто зауважити, що в минулому, 2011 році, ця концепція практично зійшла на пси.
Про «рускій мір» все рідше згадує і патріарх Кирил. А один з ідеологів доктрини ігумен Філіп (Рябих), який був призначений представником Московського Патріархату в Раді Європи та настоятелем приходу Всіх святих у м. Страсбурзі, знизив свій вплив на ідеологічні проекти Московської патріархії».
У той же час прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко наголошує, що, згідно зі Статутом Церкви, тимчасово виконуючого обов’язки обирають у двох випадках: або після смерті глави Церкви до обрання наступника, або у випадку зречення престолу чинним главою Церкви.
Тому, за його словами, під час наступного Священного Синоду, запланованого на 26 січня, не планується призначення тимчасово виконувача обов’язків глави Церкви до видужання митрополита Володимира: «Це не має сенсу ні з точки зору канонів, ні з точки зору Статуту. Тому мені не зрозуміло, звідки така розмова».
Проте Коваленко визнає, що коли захворів митрополит, ці чутки (про обрання тимчасового виконувача обов’язків глави Церкви) почали активно поширюватися (значить, комусь вони потрібні? – авт).
«Навпаки, мені здається, що хвороба Предстоятеля об’єднує Церкву. В усіх храмах моляться за Блаженнійшого… Крім цього, минулий Синод засвідчив, що всі інституції в Церкві під час хвороби Предстоятеля працюють», – зазначив прес-секретар глави УПЦ.
Постскриптум.
Блаженнійший Володимир 8 січня, в свято Собору Пресвятої Богородиці, вже очолював Божественну літургію у соборному храмі Свято-Покровського жіночого монастиря міста Києва.
Церква зітхнула з полегшенням, а віруючі люди між собою говорять, що Володимир тепер проживе стільки, скільки захоче, і ні в чому йому Господь не відмовить. І він не може померти до того часу, поки не підготує Церкву. Не знаємо чи це так. Але у будь-якому разі – Многая йому літа!
Ксеня ЛЕСІВ, Лана САМОХВАЛОВА, Роман ЦИМБАЛЮК,
УНІАН
http://www.unian.net/ukr/news/news-480360.html
Leave a Comment